Антон Семиженко
журналіст, редактор
КРИМЧАНИ ПОЧИНАЮТЬ РОЗУМІТИ, ЩО ЦІЙ ВЛАДІ ПІВОСТРІВ ТРЕБА НЕ ЯК КУРОРТ, А ЯК ВОЄННА БАЗА ДЛЯ КОНТРОЛЮ НАД ЧОРНОМОРСЬКИМ УЗБЕРЕЖЖЯМ, – КАЖЕ ГОЛОВА МЕДЖЛІСУ КРИМСЬКИХ ТАТАР ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ АСАН АЛІЄВ
Асан АЛІЄВ, 52 роки, голова меджлісу кримських татар Херсонської області. Народився в місті Маргілан в Узбекистані. Здобув дві вищі освіти – викладача фізкультури й працівника культурної сфери. 15 років працював у школі, керував спортивним центром. 1993-го приїхав в Україну. Живе в селищі Новоолексіївка Генічеського району на Херсонщині. Це найбільше на континентальній Україні поселення кримських татар. ”Коли 1967-го послабили режим заслання, люди почали повертатися на батьківщину, – розповідає. – Але в Криму їх не прописували, на роботу не брали, будівлі трощили. Найближчим місцем до Криму, де можна було селитися, виявилась Новоолексіївка. Так і утворилася тут кримськотатарська громада”. Зараз у Новоолексіївці живуть до 5 тисяч кримських татар. Є соборна мечеть, школа з вивченням кримськотатарської мови. Вісім років тому Курултай кримських татар вирішив утворити тут місцевий меджліс, аналог селищної ради. Її головою обрали Асана Алієва. На цій посаді він досі, також є членом головного кримськотатарського Меджлісу. Оскільки біля Новоолексіївки – пункт пропуску ”Чонгар”, опікується питаннями кримських татар, які виїжджають із півострова. ”Також я директор будинку культури. В нас є і кримськотатарські й українські ансамблі. І секцію дзюдо веду. Вже освоївся. Тепер я – узбецько-кримськотатарський бандерівець”. Одружений, син 25-річний Енвер – фермер. Має онуку 12-місячну Еліну.
Скільки кримських татар живуть на Херсонщині?
– 10–11 тисяч. Більшість – у Генічеському районі.
Скільки виїхали з Криму через окупацію?
– Точний облік вести не можемо. Мігранти не завжди повідомляють про намір залишити Крим (за даними громадської організації КримSOS, із окупованого півострова в Україну перебралися понад 40 тисяч людей. – “Країна”). Меджліс орієнтується на цифру в 10 тисяч кримських татар. Багато з них – віряни. Раніше на півострові дозволялась діяльність таких організацій, як вахабісти, “Хізб ут-Тахрір”. У Росії вони заборонені. Тому обшукують мечеті, туди кидають займисті суміші. Недавно Сергій Аксьонов (прем’єр-міністр окупаційної влади в Криму. – “Країна”) заявив, що всі неоформлені будинки кримських татар знесуть. Таких – близько 15 тисяч. Їх, мабуть, і не чіпатимуть, але дух страху в людей поселять. Він зараз культивується, народу дають зрозуміти: ви – ніхто. Відбувається “видавлювання”. Людину забирають у відділок раз, другий, третій – і їй доводиться виїжджати.
Покидати півострів не заважають?
– Ні. В’їжджати – заважають. Мені вже передали: “Ти так гарно виглядаєш на відео 26 лютого”. Це головний політичний судовий процес у Криму зараз. 26 лютого 2014-го кримські татари зібралися під будівлею Верховної Ради Криму на мітинг за Україну. Тепер Росія активно пресує людей за участь у ньому, хоч навіть для неї Крим тоді ще був Україною. Силовики вилучили сервери телеканалу АТR, вивчили архів відео, і “няш-мяш” (головний прокурор окупаційної влади в Криму Наталія Поклонська; серед іншого погрожувала розігнати Меджліс за проукраїнську позицію. – “Країна”) попередила: “Ми чекаємо, місць на всіх вистачить. Із видом на море, щоправда, не обіцяю”.
Як зараз збирається Меджліс? Адже в’їзд до Криму заборонено його лідерам – Мустафі Джемілєву, Рефату Чубарову.
– Допомагають сучасні технології. Останні два засідання провели через Skype. Семеро членів Меджлісу були в Києві, 15 – зібрались у Сімферополі. Але й тут знущаються. На останньому засіданні у Сімферополі заходить феесбешник і вручає заступнику голови Меджлісу Наріману Джелялову повістку: рівно о 15.00 з’явитися на допит. Той дивиться на годинник: 15.30. “Це значить, що ви на 30 хвилин запізнились”, – сказали йому. І вивели.
Як татари реагують на пресинг?
– Складно стало. Наче народу ввели ін’єкцію загального страху. Люди зайвого слова не скажуть і не глянуть, куди не варто. У знайомого в Криму проходили поминки. Прості люди зібралися і, звичайно, обговорювали різне. Україну в тому числі. Наступного дня ФСБ викликало господаря: “Щось ти там не те робив”.
Стукацтво культивується. Для вчителів запровадили “стимулюючі”.
Що це означає?
– Має, приміром, учитель ставку в сотню доларів. Але можна отримати і 300. 100 за роботу, а ще 200 – “стимулюючі”, які залежать від шкільного керівництва. Треба йому сподобатись. У такий спосіб прибирають інакодумство. Чиновники говорять: “Якщо хтось десь скаже про Росію погано, а ти повідомиш про це владу – звичайно, ми оцінимо”. Ниці почуття експлуатують.
Я мало не щодня отримую якусь інформацію – від людей, які приїжджають документи зробити чи ще по щось. Вони кажуть, що ейфорія потроху минає. Зарплати, звісно, зросли. Якщо раніше вчителі отримували десь 2 тисячі гривень, то підняли до 10 тисяч, якщо на наші гроші переводити. Але офіційну зарплату підрізають – “до середньоросійського рівня”. Збільшується роль “стимулюючих”.
Ну й ціни в кілька разів зросли. Був у Криму півроку тому – 1500 гривень за раз у магазині пішло. Причому багато не брав, м’яса купив. Ми ж тут як м’ясо купуємо: зразу 3 кіло, чи “давай ляжку всю”. Кілограм – 60 гривень. А там зважив 2 кілограми – 400 гривень. І це дуже відчутно, бо в нас національна кухня – м’ясна.
Кримчани починають розуміти, що цій владі півострів треба не як курорт, а як воєнна база для контролю над Чорноморським узбережжям. Раніше до 90 відсотків доходу на півострові давав туризм. Торік пляжі були порожні. Не думаю, що цього сезону буде краще.
Яскравий показник ставлення кримських татар до нової влади – свято Хидирлез, яке кожного травня відзначають як початок літа. Ми займали величезне поле, під 300 гектарів, перегони були, боротьба, варили плов і роздавали тисячам людей. На кожен із 22 регіональних меджлісів – по намету, в кожного – своя родзинка. Ми з Херсонщини везли рибу, ікру, баранця могли на вертелі засмажити. Подивився я на фотографії цьогорічного Хидирлезу. Хоч і була рознарядка кожному інституту й державному об’єкту доставити людей, якесь скупчення є лише біля сцени. Виступали узбецький ансамбль “Ялла” і співачка Наталя Нурмухамедова. Це значить, що всі кримськотатарські музиканти відмовились. А ще силовики наставили рамок-металошукачів. Щоб на святі й таке – нонсенс. Поліцейських, кажуть, було більше, ніж цивільних – сиділи по кущах.
З якими проблемами люди з Криму заходять до вас?
– Перше – це вклеювання в український паспорт нової фотографії, у 25 та 45 років. Не вклеїв – в Україну не пустять. А зробити це треба на території України.
Друга проблема – отримання паспорта. Якщо тобі вже 16, то на кордоні не пропустять – мусиш мати паспорт громадянина України. Тому за кілька днів до 16-річчя їдуть за свідоцтвом про народження. Тут виявляється, що потрібна присутність обох батьків, або одного – з довіреністю від другого. Цю довіреність дають із двоголовим орлом, яку Україна не приймає. Я в Києві кажу: ви що хочете, щоб останні патріоти України відвернулись від неї?
Іще складність: жінка в Криму народжує дитину. Їй видають довідку в пологовому будинку. З цією довідкою йде в загс і отримує свідоцтво про народження. Багато хто хоче українське свідоцтво. Ми підказували: “загуби” папірець із пологового, попроси ще один. Може, за гроші. Тоді з цією довідкою приїжджали сюди, й ми робили свідоцтво про народження. Росіяни помітили цей хід і перестали видавати довідки. Та ми й це вирішили. Кажу: в багатьох же є кольорові копіювальні апарати. “Мокра” блакитна печатка виходить на них один в один. То скопіюйте. Один бланк несіть росіянам, а інший – сюди.
Ще одна величезна проблема – провезення вантажів. Формально вантажівки не пускають. Але на Крим КамАЗи йдуть, братва нагорі вже все порішала. А наші люди з півострова товар вивезти не можуть. Маленький приклад: у Бахчисарайському районі є село Віліне. Це, по суті, величезна теплиця, перша редиска достигає там. Собівартість кілограма навесні була 5 російських рублів, тобто 2 гривні. Тут її продавали по 35–40 гривень. Українська митниця вимагає їхати в Каховку (84 км в один бік. – “Країна”), отримувати там сертифікат якості й пакет документів, платити мито й аж тоді… Те, що в людей є документи на землю й сертифікат якості редиски, митників не хвилює. І що робити? Давати хабар? Ну так, хабарі культивуються.
Така бюрократія працює на Росію?
– Так, але все одно нічого вони не доб’ються. Моя племінниця у внутрішній кишені носить українську стрічечку. Або, наприклад, інститут є Кримський інженерно-педагогічний. Його кримськотатарським називають, бо з 5 тисяч студентів 3,5 тисячі – кримські татари. Володимир Константинов (спікер парламенту окупованого півострова. – “Країна”) заходить туди з якоюсь перевіркою – і семеро дівчат гімн України співають, просто йому в обличчя. Це юнацький максималізм, ще не усвідомлюють, що їх потім “хлопнуть”. Вийшли, бо є внутрішнє неприйняття російських порядків. І п’ятьох відрахували. Трьох ми влаштували у Львові.
Економічно тиснуть?
– Тим, хто кричить “Слава Путіну”, вивішує російський прапор і російські номери на авто – дають зелене світло. А в тих, хто мовчить чи займає прохолодну позицію – віджимають, як це було за “донецьких”.
Інколи думаю: чого ви причепились до кримських татар? Дайте нам жити спокійно – ми ж не воюємо. А всім наче кістка в горлі кримські татари. Мабуть, тому, що дух справедливості, гордості дуже тяжко зламати. Кримські татари визначились: ми з Україною. Бо вона нас зустріла. Так, були проблеми. Але загалом не заважали. В останні років сім ми дуже динамічно розвивалися. З’явився фільм “Хайтарма”, почали виходити книжки про історію кримських татар. Ми нарешті почули – хто ми. Але тепер знову під пресом.
Недавно в моєму кабінеті сиділи Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. Я кажу: “Мустафа-ага, що буде з Кримом? Люди багато запитань ставлять, адже ми і Крим – наче Південна й Північна Корея, де родичі через кордон перекрикуються. Там доньки, сини вже поодружувались. Усі процеси, які там відбуваються, відгукуються на наших нервах”. Він відповідає: “Асане, не сьогодні й не завтра, та за рік чи два Крим буде наш”. Я дивлюсь на діда – метр шістдесят із кепкою, хочеться обійняти й захистити. Але такий сильний дух.
Якось Янукович відпочивав у Криму й надумав зустрітися з кримськими татарами. Покликав – а Меджліс прийти відмовився. Янукович понервував та й пішов ні з чим. Наступного дня Джемілєву подзвонив Сергій Льовочкін, на той момент глава Адміністрації президента: “Янукович лютує. Будуть наслідки”. Джемілєв відповідає: “Нічого, я 15 років у радянських тюрмах відсидів – і тут посиджу”.
Цей дух у багатьох кримських татар проявляється. Зараз справді складно. Виживаємо. Але бажання жити є. І наші діти ростуть.
ОПИС
Розмова з керівником кримськотатарського меджлісу Херсонщини Асаном Алієвим про те, як зараз живеться киримли, і взагалі вільним людям у невільному Криму.
ОПУБЛІКОВАНО
В журналу “Країна” у червні 2015 року.