журналіст, редактор
На Сході України відреагували на побиття студентів “беркутівцями” значно спокійніше, ніж кияни та жителі західних областей. Через що люди там інертніші?
– Тут можна провести пряму аналогію з Німеччиною. З моменту об’єднання країни минуло чверть століття, але східні німці досі відрізняються від західних. Причини ті ж, що й в Україні: схід відчув більше радянського впливу. А всі радянські люди – громадяни радянської Росії, радянської України, радянської Німеччини – політично й соціально інертні. Всі народи колишніх республік і країн соціалістичного “табору суворого режиму” – наслідки страхітливого радянського експерименту з перетворення народів на худобу. Хтось більше, хтось менше, але всі ми – продукт державного терору. Не лише фізично знищували мільйони, а й витравлювали з душ усе те, що робить людину людиною. Особливо успішно це вийшло там, де відчувався дефіцит традиційної культури.
Антропологічний ефект українського Голодомору, голоду на Поволжі, масових переселень народів, етапів і розстрілів – це виведення популяції з вихолощеними фундаментальними основами людської сутності. Такими, як співчуття, співпереживання, солідарність, альтруїзм. Усі ці важливі якості забезпечують людям переваги в еволюції та конкуренції видів. У homo soveticus їх немає. Масові репресії, розстріл як норма повсякдення, 10 років таборів за щастя – і в результаті зацькована, постійно залякана людина занурюється в хаос зруйнованої соціальності. Смерть і абсурд забрали в народу совість і розум. А позбавити людину моральних емоцій означає позбавити її мотивації до самого життя. Звідси і соціальна апатія та нігілізм, і суто радянська реакція на будь-яку проблему. Включно з власним життям. Усі ці “пох**”, “нах**”, “забий” чи “насрати” – похідні від соціально-політичної апатії. Вони й відрізняють раба від громадянина. Усі ми, як колишні раби, тією чи іншою мірою опромінені цією “радіацією”.
Чи є від цього протиотрута?
– Так, але ці ліки гіркі й дорогі. Пам’ятаючи про Голодомор, українці не повинні забувати й про львівський погром євреїв 1941-го. Росіяни, згадуючи про репресії, мають замислитися, хто ж написав усі ці мільйони доносів. Тільки історична пам’ять і усвідомлена відповідальність за власну історію – наша відповідальність, не диктаторів, не інородців чи іншопланетян – допоможе по краплині вичавити із себе совок.
Я стежу за Майданом із білою заздрістю – в еволюції “радянської людини” у вільний народ ви пройшли “точку неповернення”. Цінність і вашого Майдану, й нашої Болотної площі лежить в іншій площині, ніж звичайний протест за громадянські права. Це виступи за право бути людиною. В тому числі й в антропологічному сенсі слова.
Під час розгону мирної демонстрації спецназ проявив вражаючу для України жорстокість. Що спонукало фактично добивати беззахисних людей і гнатися за ними сотні метрів? Адже тут суть уже не в наказі, а в психіці бійців.
– Психіка учасника війни і солдата, який б’є нерухомо лежачу на асфальті жінку – це різні речі. Деякі британські вояки, що лупцювали сподвижників Махатми Ганді, від усвідомлення того, що б’ють беззбройного, втрачали ґлузд. Але у спецназу, навченого розганяти мирні демонстрації, абсолютно вихолощене співчуття. Ідеальний боєць спецпідрозділу – це біоробот, що підкорюється наказам на рівні рефлексів і не відчуває емоцій. Він повинен уміти виконати абсолютно будь-яке завдання. А простий боєць обмежений у своїх діях уявленнями про добро та зло і змушений відрізняти накази від злочинних наказів.
У вересні 1999 року в Москві вибухнули кілька житлових будинків. За однією з версій, за цим стояли спецслужби, метою яких було підвищити рейтинг Путіна перед президентськими виборами. Коли журналісти спитали Володимира Володимировича, чи може таке бути – той відреагував неадекватно. Перейшовши мало не на вереск, заявив: нема у спецслужбах людей, які могли б скоїти злочин проти свого народу.
Путін збрехав. Серед будь-яких спецслужб будь-якої країни є люди, спроможні скоїти будь-який злочин. Рідній Путіну конторі КДБ у XX столітті у сфері злочинів проти власного народу не було рівних.
Не схоже, що “Беркуту” в ніч на 30 листопада “зірвало різьбу”. Скоріше, це була спланована акція залякування. Адже згодом ті ж бійці стояли, наче статуї, не реагуючи на каміння, що в них кидали, палиці, якими в них пхали, і вогні, якими їх підпалювали майданівці. Тобто вони здатні контролювати свої почуття. І це не менш страшно. Боєць спецназу б’є не тому, що він садист. Він – професіонал, який володіє навичками за межею можливостей простої людини. Закутий у броню, він може побити беззахисну дівчину. А простий солдат обмежений гендерними слабкостями. Для нього має значення те, що він насамперед – чоловік. Відповідно, для таких операцій не годиться.
Про що свідчить поведінка Віктора Януковича?
– Що політика – дивна річ. Лідером нації може стати будь-яке чмо, якщо опиниться в потрібний час у потрібному місці. Розвинуті демократії дають цьому раду: не сподобалось одне чмо – виберуть інше. Але для незрілих політичних націй це – проблема. Кожен прищик вважає себе сином Сонця, і має достатньо бажання й можливостей навічно закріпитися на вершечку піраміди. І в цьому головна помилка таких лідерів. Тому що, як висловився Йосип Бродський, із вершечка піраміди далі рухатись можливо лише у вічність. Коли в Британський суд притягли Августо Піночета, а Слободана Мілошевича – в Гаагу, коли повісили Саддама Хусейна й виловили з дренажної труби Муаммара Каддафі – решті диктаторів слід зрозуміти, що ця планета занадто маленька. В ній нікуди бігти зі своїми мільярдами. Якщо Януковичу не дають спокою лаври Лукашенка, то він – політичний ідіот. Якщо ж він усе-таки не дурень, то утримається від силових рішень і спустить ситуацію на більш-менш мирних гальмах.
Значний вплив на Януковича й на майбутнє України зараз справляє Володимир Путін. Чому він не може ставитись до нашої країни спокійно?
– Путін назвав розпад Радянського Союзу головною геополітичною катастрофою XX століття. Не дві світові війни, не геноцид народів, не Освенцім, не ГУЛАГ, а розпад ГУЛАГу. Звідси й ставлення до України як до вкраденої власності, яку непогано було б повернути.
Цей персонаж видається мені обмеженою, закомплексованою, мстивою та боягузливою людиною, в якої прогресують параноїдальні схильності. Ну а передовсім, він часто сильно ображається. На Ходорковського образився. На Політковську. А після мітингів на Болотній площі Путін образився на цілий середній клас: обізвав усіх контрацептивами й повернувся до пролетаріату.
Політики авторитарного типу часто керуються не логікою, не розрахунком чи доречністю – а власними комплексами й пристрастями. Вони – погані стратеги, інакше їм не знадобився б авторитаризм. Він убиває державу як організм, оскільки блокує процеси саморозвитку. У підсумку, система руйнується й правитель падає. У сучасній Росії сам принцип федералізму розглядається як злочин, а закладений у його основу принцип самовизначення суб’єктів федерації розуміється не інакше, як сепаратизм. Путін, певно, марить амбіціями нового “збирача земель” і мріє відродити Радянський Союз. Поки що придумав Митний союз. Україна обрала Європейський. Путін образився.
Не обходиться тут і без національних міфів. Реально країна живе в XXI столітті, але ментальність її застряла десь між Іваном Грозним і Борисом Годуновим. А улюблений міф Путіна – про оберемок внутрішніх та зовнішніх ворогів, які намагаються завоювати Росію. І тільки він здатен врятувати її.
Інший популярний міф активно пропагував Олександр Солженіцин. Про те, що всі слов’яни – один народ, що Київ – колиска православ’я, тут його духовність, і що нам генетично не підходить потворний Захід, який загруз у всьому, в чому тільки можна загрузнути. А хто туди дивиться – той ворог і п’ята колона.
Усе це – комплекси втраченої величі, фантомні болі скороченої імперії, яка не хоче бути просто країною.
Як українському суспільству вирватися з усього цього?
– Народ – абсолютний і вічний. Правителі ж тимчасові й відносні.
Чому люди на Майдані такі красиві? Бо, на відміну від людей, яких зігнали на псевдомітинги, очі тих, хто сам виходить відстояти свої права, світяться почуттям власної гідності. А коли воно прокидається в народі, його історія вступає в нову фазу. Оновлюється все.
Є цинічний вислів: “Кожен народ має уряд, на який заслуговує, а кожна людина заслуговує на таке ставлення до себе, яке дозволяє”. Немає на Землі правителя, в якого від влади не міг би поїхати дах. Тому найздоровіші на голову політики живуть там, де працюють громадянські інститути, що обмежують їхню владу й забезпечують їхню ротацію. Ротація влади – це вентиляція політичного повітря. Якщо Янукович застряв в українському політичному вентиляторі – вам треба його дістати звідти й відправити на пенсію. Політичний вентилятор потрібно полагодити й вибрати нового президента. Нехай ним буде хто завгодно – аби не пив і не спізнювався на роботу. Президент не імператор, він – менеджер, і всі мірки Трудового кодекса стосуються його так само, як і будь-якого працівника. Не справляєшся? Звільнений! Наймемо наступного.
Що робити народу, якщо президент втратив довіру, однак іти не хоче?
– Залишатись народом. Не піддаватися на провокації влади. Усі диктатори тримаються при владі лише тому, що вміють відволікати, розважати й розколювати народ, нацьковуючи одна на одну групи, раси, класи. В Росії, після великих опозиційних мітингів, влада в лихоманці наштампувала купу ідіотських законів, сенс яких – у розколі суспільства.
Як не перетворитися на натовп?
– Маємо зрозуміти: усі ми – праведні й грішники, елліни та іудеї, атеїсти й віряни, жебраки й олігархи, білі й чорні, силовики та герої Майдану – усі ми передовсім люди. І вже тому достойні взаємної поваги, любові та гідного життя.
Розмова з російським антропологом Костянтином Банніковим про природу Майдану, поведінки Путіна та Януковича.
В журналі “Країна” від 19 грудня 2013 року.