Антон Семиженко

Антон Семиженко

журналіст, редактор

“Хто ви такі? Шо вам позволєно? Які ви патріоти, ви бандерівці! А я чєловєк!” – Охтирка в діалогах

23 лютого 2013 року в Охтирці на Сумщині відбулись бійки прихильників Комуністичної партії та “Свободи”. Приводом стала спроба комуністів встановити пам’ятник Леніну, оскільки тиждень тому “свободівець” Ігор Мірошніченко звалив частину монумента. О 9 ранку до заявленого комуністами мітингу до площі Леніна прибули народні депутати від “Свободи” Ігор Швайка, Андрій Мохник, Ігор Мірошниченко, Руслан Марцінків, Андрій Міщенко. Прийшла також народний депутат від КПУВікторія Бабич, корінна охтирчанка, яка керує акцією з відновлення пам’ятника Леніну. Підходили й прихильники обох політичних сил. Кореспондент Gazeta.uaз аписав найпримітніші діалоги, які відбулись між опонентами в той день. Майже всі вони пройшли на підвищених тонах.

 Lenin1

До народного депутата від “Свободи” Ігоря Швайки підходить чоловік у чорній куртці, з великим носом. Вікторія Бабич, народний депутат від комуністів, просить того забрати “свободівця”.
Швайка, високий русий чоловік у блакитній вітровці з написом “Свобода”: Що таке? Хто ти такий?
Бабич, низенька жінка середнього віку в чорній куртці, коричневій бавовняній шапці з вишитим написом “Freedom” та високих чорних чоботах із білими вставками: Это начальник милиции!
Швайка, до Бабич: Ну не стрибай ти на мене, будь ласка.
Бабич: А ты не тыкай! До “начальника”: Слушай. Они мне уже и руки ламали, и все на свете.
Швайка: Боже мій, яка багата фантазія!
Бабич: У мене посвідчення не хуже, чим у тебе. Поняв?
Швайка “начальнику”: Прізвище як? Своє посвідчення покажи, будь ласка.
“Начальник” мовчить і відходить назад. Швайка: Почекай! Ти куди? Боже, який гарний начальник міліції, якого дівчинка захищає.

Син Вікторії Бабич, 17-річний Олександр. Великий, з поголеною головою: Хто ви такі? Шо вам позволєно? Які ви патріоти, ви бандерівці! А я чєловєк! Я житель цього города! І буду до послєднєго. А ти націоналіст! Давай валі, вмєстє со своїми друзями!
Швайка: Ти зазомбований! Зазомбована людина, ти понімаєш?
Бабич-молодший: Ви галімі беспредєльщики! Вам заплатили!
Швайка: Та ми самі платим гроші.
Бабич-молодший: Ти не дружиш з головой, шо ви дєлаєте!
Швайка: Я міцно стою на ногах.
Бабич-молодший: Їдь до себе в Лебедин і ламай там що хочеш! Шо ти улибаєшся?
Швайка: Та мені приємно, що ти такий… Наївся. Добре живеш.
Бабич-молодший: Трамадола, чи шо ти наївся? Так валі отсюда, наркоман. Я тобі щас єслі дам, ти будеш тут ригать. Ану йди сюда!

З’являється Ігор Мірошніченко – нардеп-“свободівець”, який тиждень тому звалив Леніна. В нього довге волосся, яке традиційно зав’язане в хвіст.
Швайка, до Мірошніченка: Ігор, тут така збуджена жінка, на тебе так реагує!
Бабич: Ану давай, я привітаю тебе з празніком!
Тисне руку Мірошніченку. Це бачить дідусь із місцевих, і кричить депутатці: “А чого ви сьодні вітаєтесь? Ви ж учора казали, руки-ноги переламаєте! А сьогодні вітаєтесь” Бабич на кілька секунд змовкає, тоді повторює обіцянку: “Переламаю. Віриш? Ти чого приперся сюди?”
Швайка: По секрету вам скажу – зруйнувати постамент. А ви тут що робите? Є нормативний акт, який передбачає знесення пам’ятників тоталітаризму. Ніяких підстав зберігати тут оцю груду бетону і метала немає. І чому міліція не реагує?
Бабич-молодший, до Мірошніченка: О, об’явився, красавєц. Ще б налисо підстригти – вообще харашо було б.
Бабич: Думала простить вас за те, що зробили з Леніним, а зараз не буду.
Мірошніченко: Ви нащадки тих, хто бреше!
Бабич: Ви убивали наших дідів!
Мірошніченко, всміхаючись: Де вбивали?
Бабич: В ОУН-УПА, де?
Мірошніченко: Он упа? Хто такий “он”?
Бабич: Ви – це волчий оскал. Устраює вас? Їдь собі в Лебедин і ламай там, що хоч.
Бабич-молодший: У вас замість мозга – ну, я не знаю, що завалялося.
Бабич: Як можна буть такими обдолбаними, як ви? Не знаю, чим ви дітей кормите й самі шо употрібляєте.
Мірошніченко: Я дружню пораду вам обом дам – помовчіть. Бо ви дискредитуєте свою політичну силу.
Бабич: Це ви на мене всяке кажете! Сказав, що я курю – а я не курю! Уже не курю… А ти що куриш? Чи скажеш, що в церкву ходиш?
Мірошніченко: Вже не ходжу, бо ви не даєте збудувати цю церкву!

Lenin2

Андрій Мохник, народний депутат, заступник Олега Тягнибока у “Свободі”. Низенький чоловік в окулярах, часто всміхається. Не худорлявий. Вдягнений у зелену куртку Timberland та світлі джинси. Підходить до Вікторії Бабич. У тої в руках білий iPhone 5 останньої моделі.
Мохник: Комуністи – це сволочі.
Бабич: Ну чого? Я вас оскорбляю? Мені це, може, неприємно!
Мохник: Тому що комунізм – це діагноз. Це нищення мільйонів українців.
Бабич: А националізм – це не діагноз?
Мохник: Це любов до України. Націоналізм – це любов.
Бабич: А чего у вас у всех одинаковый волчий оскал? Вас всех в лесу воспитывают там? Тягнибок каже, а всі повторяють – це так потрібно, да?
Мохник: Безперечно.
Бабич: Скільки плотять хлопцям, скажіть. А що употрєбляють? Може й мені молодь свою надо так навчати.
Мохник: Навіть алкоголь не вживають. І не курять. Спортом займаються.

Швайка, до Бабич: Послухайте, ну що ви постійно брешете?! Як ви голосуєте? Ви частина влади!
Прихильник комуністів: А ви вообще нічого не робите, тільки піаритесь і все.
Мірошніченко до Бабич: Скажіть будь ласка, скільки ви подали законопроектів? Ви особисто.
Бабич: Я лічно подала 4 законопроекта.
Мірошніченко: Чудово. Значить, пояснюю. Перший законопроект – від комітету, де підписалися всі його члени. Другий законопроект – від партії, де підписались Симоненко, Цибенко, ще один з лідерів…
Бабич, розлючено: Да це не ваше дєло!
Свободівці регочуть.
Бабич Мохнику: От знаєш, що мені зараз хочеться зробить, хоч я й жінка, хоч ти й народний депутат. Як дать в ряху – щоб ти тута юшкой залився. Оце мені таке хочеться зробить.
Мохник: Ви нікчема. Тому що ваші попередники раніше стріляли. А зараз ви кажете про гуманізм.
Бабич: А ви мене оскорбляли там, ви – кчема? Яке ти маєш право оскорбляти?
Мохник: Комуністів оскорбити не можна. Це сволочі та руйнівники України. Ви розв’язали Другу світову війну разом з Гітлером…
Бабич: Да?
Мохник: Да.
Бабич: Я не хочу бачить твою ряху в свойому городі, понятно?! Це моє місто й моїх людей.
Мохник: Читай Конституцію.
Бабич: Ото була б моя воля – перестріляла б вас, козлов, би всіх.
Швайка, до Бабич: Ви колективна тушка. Ви складова тушки. Тому що Компартія завжди була при владі. Вона знищує Україну сьогодні.
Бабич: Всьо, ти вже пропіарився, молодєц. Сідай, п’ять.
“Свободівець” із натовпу: Оно йди до своїх, продажне!
Бабич: Я не продажне! Я люблю Україну й хочу, щоб ми всі були українціями.

Чоловік з натовпу простягає Мірошниченку свій паспорт. Каже, щоб подивився місце народження – там вказано Охтирку. Натякає, що Мірошниченко – не місцевий.
– “Твой паспорт”? Та цього паспорта, якби не бандерівці, ніколи б в житті ти не мав! А ти би був бидлом совєцьким, зрозумів чи ні?
Швайка: Вони граються. Вони маніпулюють на почуттях людей і, відповідно, сьогодні хочуть довести, що це все є пам’ять, що “так мы жили”.
До Швайки підходить літній чоловік у світлокоричневій дублянці:
Чоловік у дублянці: Так самое интересное, что на месте Ленина раньше стоял собор. У меня есть распечатки.
Швайка: А ви сам охтирський?
Чоловік у дублянці: Я из села неподалеку. Купил здесь квартиру, помирать переехал.
Поблизу стоїть інша літня пара. “Давай я тебе додому одвезу?” – питає чоловік. “Не нада мене. Бо так і не взнаю, хто тут прав”.

Хтось зі “свободівців” розпилив балончик зі сльозогінним газом. Речовина потрапляє на міліцію, журналістів та комуністів в тому числі на Вікторію Бабич. Вона біжить до колег, з очей котяться сльози. – Що це таке в роті, я не могу. – Глибоко дихає. – Це вже покушеніє на народного депутата! Шо це таке?!
“Фашизм не пройдет”, “Ленин! Партия! Комсомол!”- скандує “комуністична” частина площі.
“Слава нації! Смерть ворогам!”, – скандують з іншого боку. У “свободівців” ритм задає молодий хлопець у сірому пальто. Невдовзі його голос переходить у хрип, вигуки схожі на гарчання.

Підкріплення прибувають з обох боків. На сторону свободівців прибігли з сім дівчат, з вигляду першокурсниць, у вінках “а-ля Фемен”. Питаю молодого “свободівця”, чого вони приїхали. “Потом увидите”, – відповідає російською той. Дівчата – з Сум. Розгортають плакати з написати “Fuck communism”, “Я вбив мільйони українців, а ти, совєцький раб, продовжуй ставити катам пам’ятники”, “Помним, ненавидим, добъем остатки”. На запитання, чим займаються, одразу відповідають “Нам усім більше 18”, – і відходять. За півгодини до однієї з “феменок” підходить хлопець шкільного віку, з місцевих. “Покушать хочешь?” – питає її. Та відмовляється.

З’являється отець Андрій – настоятель Свято-Успенського храму, який будують на території площі Леніна. Пам’ятник знаходиться на території, яку церква орендує, й формально отець Андрій може робити з ним, що завгодно – а всі дії, що відбуваються довкола пам’ятника зараз, є незаконними. Церковна община намагалася жити в мирі з комуністами. Грошей на відбудову храму поки що не вистачає, Ленін будівництву не заважає. Отець Андрій сумний, побоюється, що після акцій “Свободи” та комуністів місцеві почнуть ставитись до церкви вороже.

Священник скаржиться, що під час прямого включення в ток-шоу Шустер Live, яке відбулося вчора вночі, йому не дали нічого сказати. Навіть ведучий обірвав на півслові.

Отець Андрій: Я написав попередження в міську прокуратуру, у районний відділ міліції, щоб цього не було!
Пенсіонер у капелюсі з заячого хутра, обличчя вкрите родимками: Дорогой мой, дорогой мой. Батюшка. Ми всігда вам допомагали, всі допомагали вам! А ви зробили все оце.
Отець Андрій: Чому суд не заборонив сьогоднішній мітинг?! Я звернувся в міську раду. Чому суд не прийняв рішення законно?  Хіба це така справедливість? Ми ж християни. Не знаю, хто відповідальний за все це.
Пенсіонер: Так осудите их всех!
Отець Андрій: Я не можу нікого осуджувати, бо я є священник. Я не маю права судити ні одну людину на всьому світі.

Тим часом з іншого боку площі Леніна проводять інший мітинг. Приїхала агітаційна “газель” комуністів, лунає музика радянських часів. “Потому что Ленин – это герой…” – говорить ведучий мітингу в мікрофон якраз у той момент, коли за десять метрів від нього ледве не зламали ноги Ігорю Мірошніченку, котрий намагався піднятись на постамент пам’ятника.
Біля “Газелі” зібрались близько 30 осіб, переважно пенсійного віку. Вони стоять спиною до “Свободівців”, Бабич, її сина та його друзів студентського віку, міліції та “беркутівців”. Усі вдають, що поруч нічого не відбувається.
“Уважаемые охтырчане! Позвольте вас поздравить сегодня с большим праздником – днем советской армии и военно-морского флота!” – вигукує ведучий. “УРА!” – відгукуються близько 30 людей.
“Как раньше було”, – всміхається бабуся в рожевій куртці.
Коли за 15 метрів молоді прибічники комуністів намагалися закидати “свободівців” яйцями, на комуністичному мітингу літня охтирчанка співала пісню про добро.
“Доброта – это луч
данный Богом для нас.
Чтобы каждый, живя,
Мог и греть, и светить.
Люди, будьте добры,
Станьте чуточку в жизни добрее.
Чтоб от ваших сердец теплоты стало в мире теплее”.

ОПИС

Записані діалоги під час протистояння після першої ластівки “Ленінопаду” -повалення пам’ятника Леніну в райцентрі Охтирка на Сумщині. В інших містах про Леніна б швидко забули, але тут активна депутатка-комуністка Вікторія Бабич, і для неї Ленін – справа честі й сімейна пам’ять. Той пам’ятник ставив її батько.

ОПУБЛІКОВАНО

На сайті Gazeta.ua 24 лютого 2013 року. Стаття набрала понад 1200 коментарів.

ЖАНР

ФОТО

Ольги Камєнєвої

 

Share on FacebookShare on VKTweet about this on TwitterShare on Google+Email this to someonePrint this page