Антон Семиженко

Антон Семиженко

журналіст, редактор

Активна “вата” виїхала воювати на Донбас

У Харкові збираються звести помешкання для жирафи за 10 мільйонів гривень і капітально відремонтувати Будинок піонерів – за 1000 гривень

IT-sector – об’єднання кількох десятків молодих харківських програмістів.
З початку Євромайдану вони створили сторінки в соцмережах, щоб координувати допомогу місцевим майданівцям. З часом зрозуміли, що не меншою потребою є інформування харків’ян про події в місті. Більшість медіа робили це або повільно, або упереджено. Тому учасники IT-sector почали ходити на мітинги й судові процеси, транслюючи відео в інтернеті через смартфони зі стрім-комплектами. Також публікують на своїх сторінках інформацію про потреби військових, біженців. Ресурси IT-sector в інтернеті читають майже 40 тисяч людей. Також вони роблять репортажі для “Громадського телебачення”.
Учасники IT-sector не розкривають своїх імен і прізвищ. Про зустріч із ними домовляюся через знайомих харківських волонтерів. Умова – анонімність. На заздалегідь вказаний час і місце приходять п’ятеро молодих людей. Результат – майже півтори години диктофонного запису розмови про життя Харкова в останні роки. Ось вибране з їхніх розповідей

 

IT-бізнес у Харкові, як і в усій Україні, молодий. Тому працює в ньому молодь, і здебільшого – люди з головою. Вони розуміють, хто агресор і кому потрібно допомагати. Тому в нас усе організувалося саме собою.

Навесні торік людині з камерою було не надто комфортно ходити вулицями Харкова. А в нас апаратура в рази менша, хоч і вона постійно страждала. Мітингарі-сепаратисти були дуже чутливі: якось один із нас почав шукати урну, щоб викинути недопалок. Це викликало питання: “Ти що, не свій? Чому не під ноги? Ти з цих, із європейців?” Мало не побили.

Багато дивних людей було тоді в Харкові. Чимало хто з них не знав, як їздити в метро. Ми фіксували номери на автобусах, якими вони прибули: Білгород, Орел, Курськ, Воронеж. Ну, а коли був з’їзд сепаратистів – узагалі десятки автобусів були. Вистачало й місцевих – з околиць чи з області, які в центрі Харкова вперше в житті побували.

Зараз стало спокійніше. Залякали “вату”. А коли Геннадій Адольфович (Кернес – мер Харкова. 28 квітня торік під час пробіжки в нього стріляли, куля зачепила хребет. Після складного лікування в Ізраїлі 17 червня повернувся до Харкова. – “Країна”) відлучився полікуватися до Ізраїлю, стало так тихо, що писати не було про що. Але потім мер повернувся, і в нас знову є робота.

Активна харківська “вата” виїхала воювати на Донбас. Активна “диванна” сидить в інтернеті. Аргументація в них у плачевному стані, сваряться між собою – але все одно хочуть, щоб сюди прийшла Росія. Тільки щоб, як у Криму: один прапор знімуть, інший повісять – і одразу пенсії й зарплати стануть високі.

Зараз, на око, відсотків 10 харків’ян стійко за ХНР (“Харківську народну республіку”. – “Країна”). 10‑15 вважають, що Харків – це Україна й інакше бути не може. А решта – стежать збоку. Як на суді присяжних: є звинувачення й захист, які по черзі висловлюються. А присяжні потім, залежно від того, чого вони наслухалися, виносять вердикт.

Задля безпеки до середини минулої осені намагалися, щоб ніхто з нас не асоціювався з IT-сектором. Виходячи в ефір для “Громадського”, або приховували своє прізвище, ім’я й по батькові, або підписувалися як “Журналіст із Харкова”. А коли робили стрім – це означає, що один сидить у програмі Zello (дозволяє використовувати смартфон як рацію й спілкуватися багатьом людям водночас; активно використовується сепаратистами. – “Країна”) й слухає, коли його “вата” починає шукати. І також дивиться “ватні” трансляції – щоб не перетинатися. Коли засікли – а того, хто знімає, можна вичислити за ракурсом відеозйомки – дзвониш йому й кажеш: “Усе, вирубай стрім і відходь”.

Зараз час прийняття міського бюджету. У зв’язку з воєнними діями людей цікавить, чи буде щось витрачено на оборону міста. Коли документ виклали в мережу, його почали скрупульозно вивчати. Знайшли пункт про будиночок для жирафи в зоопарку – 10 мільйонів гривень. Є пункт про установку дорожнього знаку “Велосипедна доріжка”. Стовпчик із круглою залізякою з намальованим на ній велос ипедом має обійтися місту в 300 тисяч гривень.

У міському бюджеті на цей рік іще багато смішних цифр. Наприклад, тисячу гривень виділили на капітальний ремонт Будинку піонерів району Салтівка. Або, протилежний бік, ремонт проспекту Гагаріна – кілометр дороги за 80 мільйонів гривень. І цей проспект ремонтують щороку. Ще передбачено 7 мільйонів гривень на невідомо які капітальні витрати муніципальної газети “Харьковские известия”. Ну а на оборону в бюджеті міста заклали 0 гривень 0 копійок. Із 6 мільярдів нічого викроїти не змогли.

Ще одна красива й хлібна стаття в міському бюджеті називається “Благоустрій”. 200 з лишком мільйонів цьогоріч на це виділили. Це квіти. Найвигідніше – викладати з них портрети. З ­1999 року на гірці перед ЦУМом герб України був. Торік – портрет Шевченка. За такі гроші навіть корупціонер-“ватник” Тараса Григоровича полюбить.

Пролетарі, бабусі в під’їздах вірять Кернесу безоглядно. Якщо скаже на когось, що то хороша людина – за того гарантовано проголосують. Так із Віталієм Хомутинніком було на мажоритарних виборах. Досить було Кернесові з’явитися з ним на кількох публічних подіях і розвісити по місту білборди, де вони обидва, – перемога в Хомутинніка.

Харків’яни хвалять мера за відремонтований парк Горького. Але створили цей “діснейленд”, бо треба було прокласти дорогу. Парк Горького зливався з лісопарком, межі між ними не було. А комусь конче хотілося провести наскрізь дорогу – так зручно під’їжджати до певних особняків. Тому в першому парку наставили атракціонів, обнесли їх парканом – і, значить, тепер парк Горького лише в межах огорожі. Поряд проклали дорогу. І все: бабусі задоволені, а громадській організації, яка боролася проти вирубування дерев, довелося саморозпуститися.

До торішнього жовтня ми намагалися максимально шифруватися. Тепер шифрується “вата”: нарешті хоч якось запрацювали правоохоронні органи. Частина проросійських активістів під слідством, частина – в ізоляторах, хтось уже отримав строк. Але треба зрозуміти: в будівлі у центрі міста сидить людина, якій достатньо ворухнути пальцем – і все може змінитися. Можна зігнати бюджетників і все знову розкачати. А далі підтягнуться люди, які сидять на дивані й тримають ніс за вітром.

Кернес завжди намагався прорватись у владу. Ліпився і до “помаранчевих”, і до “біло-блакитних”. Його не брали. Нарешті владу він отримав (Геннадій Кернес став мером Харкова з листопада 2010 року, у 2006–­201­0-му був секретарем міськради. – “Країна”). І вчепився в неї, як кліщ. Місцевий бізнес десь притиснув, десь домовився, десь – відібрав. Як раніше вся країна працювала на одну “сім’ю”, тут усе працює на Геннадія Адольфовича та його наближених.

У Києві біля кожної станції метро і взагалі в людних місцях є купа кіосків. У нас теж так було: шаурму продавали, ринків купа. І от 2008 року під гаслом боротьби за обличчя міста весь цей малий бізнес прибрали й набудували магазинів хлібокомбінату “Кулиничі” (пов’язують із колишнім нардепом-“регіоналом” Володимиром Мисиком, уродженцем села Кулиничі на східній околиці Харкова. – “Країна”). Тепер замість кількох кіосків – один магазин “Кулиничі”, часто з десятком столиків. У деяких можуть і супу налити, й алкоголь продати. Звичайно, точки належать дружній з мером людині.

Або живеш, мирячись з усім, що відбувається довкола. Або, як брати Протоси, зникаєш із життя Харкова. Іще 2008 року в них були великі торгові мережі Target. Але вони увійшли в відкрите протистояння з Геннадієм Адольфовичем. І десь 2010-го весь їхній бізнес занепав. Чи живі брати, невідомо.

Також у Харкові відбулася так звана транспортна революція. Раніше було багато транспортних компаній. Зараз – дві-три комерційні фірми. Муніципального ж транспорту майже нема. Типова ситуація: на популярному маршруті їздить один автобус чи трамвай на годину – зате довкола снують приватні маршрутки. Вони або трохи недоїжджають, або трохи переїжджають цей маршрут. Офіційно – не дублюють, насправді ж усі пасажири змушені платити приватному перевізникові.

Кернес виграє завдяки голосам бабусь, які радіють новим лавкам у дворах. Ось як вони там з’являються. Приходить підприємець до мерії й каже, приміром: “Хочу поставити кіоск” – де в центрі вони досі трапляються. Йому відповідають: “Став, але паралельно треба збудувати дитячий майданчик”. “Що там будувати, – міркує бізнесмен, – не так і дорого”, – і погоджується. “Але почекай. На наших умовах. Ось наші моделі й розцінки”. І показують: яка має бути лавка, яка гойдалка, і де її найкраще було б придбати. Зазвичай – в однієї російської компанії.

У Харкові – півтора мільйона жителів, півсотні вузів, 30 театрів. А всі розмови зводяться до Гепи і Допи.

ОПИС

Анонімне інтерв’ю з харків’янами, які стоять за проектом it-Sector. Вони розповідають про схеми, завдяки яким стабільно процвітає чиновницька верхівка міста.

ОПУБЛІКОВАНО

В журналі “Країна” у лютому 2015 року.

ЖАНР

Share on FacebookShare on VKTweet about this on TwitterShare on Google+Email this to someonePrint this page